Дерев'яні церкви Марамуреша

[haidamac]

Марамуреш (Мараморощина) - старовинний історичний регіон в Закарпатті, після розпаду Австро-Угорщини розподілений між Румунією та ЧехоСловаччиною, а відтак - Румунією та Україною. Марамуреш - регіон всесвітньо відомий передусім своєю архітектурою - унікальними витворами дерев'яного зодчества - православними церквами.
Однак, говорячи про всесвітню відомість, ми маємо на увазі передусім церкви Південного Марамуреша (жудєц Марамуреш, Румунія). Там одразу 8
сільських дерев'яних церков 17-18 ст. включено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Широкому загалу менш відомі церкви Північного Марамуреша - Хустського та Тячівського районів Закарпаття. Поговоримо про найвидатніші з них.



Почнемо з найстарішої. Найстарішої, не тільки зі збережених в Марамуреші, але і у всій Україні.
Мова йде про церкву Св.Миколи Чудотворця в с. Колодне (Тячівський р-н). Збудована вона (важко в те повірити) ще 1470 року!!! Україна не може особливо похвалитися великим розмаїттям мурованих пам'яток такого віку, а тут - дерево!

Церква Св.Миколи Чудотворця. вид з південного сходу	шлях до церкви

Вважається, що колодненська церква слугувала взірцем для побудови інших храмів Марамуреша. Такі ж стрімкі вежі над бабинцем, безкупольні, під стрімкими двосхилими дахами бабинець на нава однакової ширини та вужчий вівтар... Зодчі ж колодненської церкви явно ірієнтувалися на готичні західноєвропейські зразки...


вхід до церкви


Таким чином колодненьську церкву можна вважати родоначальницею стилю так званої мараморошської готики. Одначе вся штука в тому, що саме колодненську церкву нині до готики і не відносять. Адже орієнтовно ще у 18 ст. вежу над бабинцем перебудували. шпилясту готичну вежу з чотирма кутовими вежечками (основний атрибут мараморошської готики) замінили на модне в той час барокове завершення з галереєю, дзвоновидним верхом.

Ще декілька років тому цю унікальну церкву Україна могла втратити назавжди, аби не кошти посольства США, на які церкву відреставрували у 2008 році.

Наступну зупинку можна зробити в Стеблівці. До 1994 року тут стояла одна з найкращих взірців мараморошської готики - церква Різдва Богородиці 1797 р. побудови. Але стихія її не пожаліла, вона згоріла від удару блискавки, лишився лиш зруб. Нині Богородицьку церкву відновлюють.
А далі ми прямуємо до Сокирниці. Тут прямо в центрі села стоїть дерев'яна Миколаївська церква.



Миколаївську церкву датують 1704 роком, хоча відомо, що первісно вона була збудована у с.Шашвар (Виноградівський р-н) на початку 17 ст. і являла собою церкву хатнього типу під стріхою. У 1770 році церкву перевозять до Сокирниці, де й здійснюють грунтовну перебудову в стилі готики.

Миколаївська церква і новий храм	кращий ракурс

Поруч стоїть дерев'яна каркасна дзвіниця, збудована у тому ж таки 1770 році.
Сама церква традиційно для мараморошських церков має бабинець та наву під спільним високим двосхилим дахом, який має опасання, та вужчий вівтар під нижчим, але таким самим крутим дахом.



Не можна сказати, що Миколаївська церква - найкраща з чотирьох, скорше навпаки. Занадто масивна і якась занадто похмура... Я був там двічі у два з половиною років перервою. І обидва рази ті самі відчуття. Але то, бо є з чим порівнювати :) Але все одно той витвір рук людських є прекрасним.

Відразу за останніми хатами Сокирниці починається наступне село - Крайниково. Тут також збереглася унікальна дерев'яна церква у стилі мараморошської готики, до того ж найстаріша з чотирьох збережених. Церкву святого Михайла було зведено ще 1668 року.



Нині церква ховається в розкидистих кронах велитенських вікових дубів.



Відчуття монолітності породжується унікальним ганком, який на відміну від інших мараморошських церков є закритим, рубленим. Лише невеликі трикутні вікна з зубчастим профілем, схожі на амбразури в оборонних спорудах, виділяються на бокових стінах ганку.

Крайниківський храм цікавий ще й тим, що вівтарна частина набагато вужча нави, чим створюється ефект значної компактності храму.
Але особливо вразив мох, яким буквально повністю вкритий гонтовий дах пам'ятки. Густа тінь від крон дерев, що обступають з усіх боків храм, зелений мох, старовинні темні зруби - все це створює відчуття казковозті і втаємниченості...



В інтер'єрі зберіглися також унікальні розписи технікою малювання по полотну з наступним його наклеюванням на зруб.

В'їжджаємо до наступного села - Данилова.
Тут збереглася наймолодша, і водночас (що не дивно, було на кого орієнтуватися) найімпозантніша церква св. Миколи Чудотворця, 1779 року побудови.



Стоїть вона на високому пагорбі високим же і стрімким шпилем пронизуючи небо...
Власне висота шпилю (а данілівська церква є найвищою серед "сестер") не така вже й велика. "Якихось" 35 м. Але завдяки своїй витонченості, стрункості та вдалій пропорційності, здається незвично високою. Так само дивовижно пропорційною та витонченою здається вся церква, що неначе злітає в небо.





Путівники обіцяють гарний інтер'єр, включно з настінними розписами авторства І.Корнмаєра 1823 р. Подивитися церкву зсередини - немає проблем. Однак за ключами треба їхати на край села (мобільний телефон повідомляється в оголошенні біля церкви).
Їдемо. Тут не просто живе той, хто тримає ключ від церкви. Тут справжній краєзнавчий музей



Павліна Петрівна Шимон, хоча народилася не тут, все своє свідоме життя віддала вихованню малих даниловчан, а тепер, окрім того, що опікується церквою, створила у своїй садибі музей.
Експозиція, хоча подекуди і наївна, але зроблена з душею. Та й сама бабка Павліна рада всім своїм відвідувачам



На жаль обіцяних розписів годі і шукати. Не збереглися вони, адже дах довгий час затікав. Всередині досі сиро... Збереглися лиш старовинні різбленні з дерева врата






На відміну від своїх "сестер", зокрема Миколаївської церкви у Данилово, яка стрімко здіймається в небо, викликаючи найперші асоціації з ракетою, архітектурний витвір у наступному селі Олександрівка трохи інакший...



І хоча церква св. Параскеви багато в чому повторює сусідок у Данилово, Крайниково та Сокирниці, всі ті ж круті двосхилі дахи під гонтом, стрімкий шпиль вежі, декоративні башточки по її кутах, одначе загальний силует церкви не такий динамічний. Стрімкий шпиль, що підноситься в небо врівноважується відносно видовженою навою з вівтарем (такої врівноваженості пропорцій немає ні в Данилово, де вертикальність силуету підкреслюється найвищею вежею, ні в Крайниково, де нава відносно вежі досить коротка). На додачу церкву видно звіддаля, у зв'язку з чим її вигляд на фоні навколишнього пейзажу (а не впритул на фоні неба) є спокійним, гармонійним та величним.



Від інших церков-сусідок церкву в Олександрівці відрізняє також відкритий ганок та опасання навколо всієї церкви, включно з вівтарною частиною
Збудували церкву св.Параскеви у 1753 році, хоча деякі дослідники датують зруби 15 століттям (як і церкви у Колодному). Цілком ймовірно, що при побудові нової церкви (у 1753 р.) був використаний матеріал попередниці.
Поруч з церквою стоїть дзвіниця. Вона більш пізня (19 ст.). Це двоярусна, квадратна в плані споруда каркасної конструкції під шатровим верхом. В її основі та завершенні влаштовано дві традиційні аркади-галереї на стовпчиках.



В Олександрівці найкраще з усіх мараморошських церков зберігся інтер'єр. Авторство та датування настінних розписів встановлюється на написом над дверями в наву: "Року божого 1779 совершися месяца августа 6 Стефан маляр Теребельский"



Хоча, звичайно ж, кожен з п'яти розглянутих в цій рубриці мараморошських храмів є унікальним та неповнорним. Кожен по-своєму є найкращим. Дякуємо Богу, що маємо щастя бачити ці чудові витвори стародавніх народних архітекторів. І сподіваємося, що вбережемо їх для нащадків.





мапа, більше інформації та фото