Про соціальні мережі

В останньому травневому номері "Вокруг Света" надибав цікаву статейку. "Интернет как социальная сеть" зветься. Поки що скорочений варіант (повний в мережі буде в кінці травня) можна побачити тут - http://www.vokrugsveta.ru/publishing/vs/archives/?item_id=3877
Навів на роздуми цікавий факт - так зване число Данбара - максимальне число членів соціальної мережі, з якими можна ефективно підтримувати контакти. В середньому це число не перевищує 150 осіб.
Число моїх жж-друзів (враховуючи спільноти) вже той поріг перевалило. І останні місяці просто катастрофічно не вистачає часу підтримувати оті самі ефективні контакти всередині соціальної мережі, якою бесспірно, є наш ЖЖ. Іноді навіть неможливо просто проглянути всю френдстрічку, не те щоби коментувати, чи самому писати до свого блогу. Отак поступово мій блог перетворився та фотожурнал.
Тому я не можу зрозуміти деяких жж-користувачів, які в своїх блогах постійно нагадують про ріст кількості їхніх френдів (200-й, 300-й, 500-й і т.д.). Скажіть чесно, вам вистачає часу контактувати з усіма? Чи то просто таке собі колекціонування?
А ще більше я не можу зрозуміти отих жж-тисячегів, чи як їх там звуть, число френдів яких перевалює за декілька тисяч, до своїх постів вони отримують по півтисячі коментарів і світяться на верхівках рейтингів. ІМХО або то люди яким нічим зайнятися, або їм начхати на своїх френдів заради популярності та рейтингу. Я би з глузду з'їхав, коли би за добу до мого посту написали 500 коментарів...
Пам'ятаю інтерв'ю когось з екс-СУПівців, який пророкував швидкий занепад ЖЖ, коли з нього підуть всі оті "долбойоби". "І что останєтся? Какіє-то жалкіє нікому нє нужніє юзєри з сотнєй фрєндов...". Та ж невже ЖЖ тримається таки на тих самих "тисячегах"?
Що про це все думаєте ви, шановні френди?
І ще, вибачаюся, що останнім часом я вас мало коментую і взагалі лишаю поза увагою велику частину ваших постів. Причину я пояснив, навіть з наукової точки зору :)))

На краю Землі

Крим. Ай-Петрінська яйла. Кінец квітня. Ранок

Поїздка до Криму

Вид з Південної Демерджі

Ну, коротше, я вже повернувся. Їздив не як звично, з наплічничком і в нормальному "обмундируванні", а на наукову конференцію з належними їй модельними черевиками, костюмчиком та краваткою. І хоча для офісу виглядає то естетично, в горах воно якось не дуже... Тому вільний час я вирішив присвятити не дуже балуваному моєю увагою південному берегу Криму.
В перший день, понудившись в Алушті я поїхав до Гурзуфа з його відомими скелями-Адаларами, видом на Аю-Даг та фонтаном "Ніч", другий день після першої ж брейк-кави втік з засідання в Лівадійський палац, з якого так званою "солнечною тропою" (більшість якої проходить, слава Богу, в тіні) пройшов 7 км до Гаспри з її Ластівочим Гніздом. На третій день душа таки не витримала тих гірських краєвидів і ми разом з pasteli видерлися на Південну Демерджі. Воно звичайно попса, туди натовпами матрасників водять, але до того у модельних туфлях в гори я ще не ходив, це дійсно було весело спускатися по сипусі. Мій "подвиг" перевершила тільки pasteli, пішовши в гори на підборах :)
Далі буде...