Китаїв

Київ, Китаїв, верхній став

Ukrzyżowanie. Piotr Wojtowicz

Львів. Ельжбєтка. Скульптурна композиція "Розп'яття" (Петро Войтович)
Lwów. Elżbietka. Grupa rzeźbiarska „Ukrzyżowanie” (Piotr Wojtowicz)

Війтович, Петро Василій (Вітович, Войтович, Вуйтович) (Wijtowicz (Witowicz, Wojtowicz, Wójtowicz), Piotr Bazyli) (10.06.1862, Перемишль – 1938 (1936 ?), Львів) – один з найвідоміших та найпродуктивніших львівських скульпторів 1890-1920-х рр.

Він походив з бідної греко-католицької родини. З дитинства виявляв схильність до різьблення. З юних років навчався у місцевого сницаря в Перемишлі, де різбив рами до картин.

У 1882 р. потрапив до майстерні Леонарда Марконі у Львові, у якого почав засвоювати науку різьблення в мармурі. Саме Марконі допоміг молодому скульптору виїхати до Відня, де на стипендію князя Ежи Чарториського в 1883-1890 рр. він навчався у Віденській академії мистецтв у Едмунда фон Гельмера, Карла Кундманна та Каспара Клеменса Цумбуша, який вважав Війтовича своїм найкращім учнем. В 1890 р., як винагороду за перше місце в академічному конкурсі за роботу „Викрадення сабінянки”, Петро Війтович отримав державну стіпендію на дворічне навчання в Римі.

Після повернення з Риму деякий час працював у Відні разом зі своїми віденськими вчителями Цумбушем та Гельмером при створенні пам”ятників, в 1893-1894 рр. - у Будапешті, а в 1894 р. оселився у Львові.

У Львові працював, переважно, в галузі монументально-декоративної скульптури. Характерною рисою його скульптури були органічний зв”язок з будовою і функцією споруди. Автор великої кількості скульптурних робіт, особливо у Львові, де минула більша частина його життя.

Про стилістику творів Війтовича дослідник львівскої скульптури цього періоду Юрій Бірюльов пише:

„Львівське мистецьке середовище поповнилося досвідченим скульптором з ґрунтовними поглядами на мистецтво і з повністю сформованою технікою виконання. Стиль Вуйтовича відтоді практично не мінявся впродовж декількох десятиліть. Типове для нього поєднання барокового динамізму і театралізації з натуралістичною відточеністю форм, викликають асоціації з творами Джанлоренцо Берніні. Старанність у відтворенні анатомічних деталей, рафіноване академічне моделювання та тенденція до експресії в скульптурі мали, звісно, віденський родовід. На львівський ґрунт Війтович переніс стиль „епохи Ганса Макарта”, що був характерний для всіх відомих скульпторів Відня 1880-1890-х рр. Поєднував він неокласицизм та натуралізм з необароко, що, у випадку Війтовича, доповнювалося емоційною інтерпретацією фігур.”

У Львові найбільш великими роботами Війтовича були: низка скульптурних фігур та композицій для Великого міського театру у Львові (тепер - Театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької), скульптурні композиції для головного залізничного вокзалу, скульптурно-декоративне оздоблення костелу св. Ельжбети (тепер – греко-катольцька церква св. Єлизавети-Ольги) тощо.

З них у повністю збереженному вигляді до нас дійшли скульптури, що були виконані для Великого міського театру. М’ягкий та рафінований академізм, зображення анатомічно досконалого, сповненого романтичної грації жіночого тіла в творах Петра Війтовича – яскравий зразок віденського академічного напрямку у львівській скульптурі кінця ХІХ століття.

Майже не збереглися скульптури його роботи на спорудах Головного залізничного вокзалу. Вони двічі зазнали знищення: під час бойових дій в Першу світову війну та під час реконструкції вокзалу 1940-1950-х рр.

Дуже фрагментарно збереглися його скульптурні композиції в костелі св. Ельжбети. Найбільша його композиція – „Вівтар св. Йосифа” в інтер”єрі розміром 9 на 4 метри був виконаний тимчасово в гіпсі. Під час перебудови інтер”єру на початку 1990-х рр. уламки вівтаря були викинуті на смітник, звідки були перевезені працівниками Львівської галереї мистецтв до її фондів.

На початку 1950-х рр., в зв”язку з перепрофілюванням Промислового музею у Музей В.І. Леніна, були знищені алегоричні фігури „Живопис” та „Скульптура”, а також чотири рельєфи на фасаді із символами професій, що пов”язані з промислами.

Не збереглося скульптурне оздоблення вівтарів костелу Стрітення у Львові (чотири фігури ангелів з каменю, 1903 р. ) по вул. Винниченка, 30а.

Список можно було б продовжити.

Але все ж таки більшість його робіт у Львові та за його межами збереглися.

Петро Війтович не належав до людей, які активно займалися громадською діяльністю. Фанатично відданому своїй професії скульптору на це просто не вистачало часу. Єдиним фактом з його громадського життя можна вважати участь у жюрі конкурсу на пам'ятник А. Міцкевичу у Львові.

На початку ХХ ст. мав велике приміщення для майстерні в Палаці Мистецтва (арх. Фр. Сковрон, 1894 р.) в Стрийському парку (тепер – закритий басейн Львівської Політехніки). Під час роботи над скульптурним оздобленням костелу св. Ельжбети його майстерня знаходилася в одній із прибудов біля храму.

Останні роботи скульптора відносяться до початку 1930-х рр.

Петро Війтович, не маючи у Львові родичів, останні роки життя провів у притулку для перестарілих митців (фундації підприємця Роберта Домса), що знаходився у будинку по вул. О. Невського, 10, де тепер розташований Собез Львівської області. На той час скульптор був вже настільки забутим невдячною львівською громадскістю, що до цих пір достовірно не відомі дата його смерті та місце поховання. В довідковій літературі прийнято вважати датою його смерті 1936 рік. Дослідник мистецтва Львова Юрій Бірюльов вважає, що Пйотр Вітович помер між 9-11 червня 1938 року у віці 76 років і, ймовірно, похований на Янівському кладовищі у Львові.

Вулиця поруч з кoл. притулком, яка нині з'єднує вулиці О. Невского та Шептицьких і яка в минулому називалася вулицею Роберта Домса, з 1991 року носить ім'я Петра Війтовича.

За межами Львова:

1885 р. Чотири кінних фігури австрійських фельдмаршалів Л. фон Дауна, Ґ.фон Ляудона, О. Ф. фон Трауна та Л. А. Кевенгуллера для віденського пам”ятника імператриці Марії Терезії.
1885 р. Невільник. Гіпс. Срібна медаль в Академії мистецтв у Відні. Національний музей у Кракові.
1886-1887 рр. Персей з головою Медузи. Бронзовий відлив композиції знаходиться в Національному музеї у Кракові.
1887 р. Після купання. Бронза. Національний музей у Кракові.
1888 р. Польські вигнанці з Прусії.
1889 р. Викрадення сабінянки. За модель цієї композиції молодий скульптор отримав першу конкурсну нагороду і державну стипендію на навчання в Римі. В 1894 р. на Загальній крайовій виставці цей твір отримав золоту медаль. Гіпсовий відлив – в Національному музеї у Кракові.
1892 р. Асистував Каспару Клеменсу Цумбушу при виконанні пам”ятника Йозефові Радецькому .
1893-1894 рр. Фігури Мадонни та Короля Яна ІІІ Собеського для пам”ятника Едмунда фон Гельмера „Звільнення Відня від турків”. Собор св. Стефана у Відні.
1893-1894 рр. Спільно з угорськими колегами по навчанню у Віденській академії Йожефом Руною (Jorzef Róna) та Джьорджем Залою (György Zala) працював над виконанням конного пам'ятника Gyuli Andràssy.
Бл. 1894 р. Бюст львівського скульптора Людвіка Тировича. Каррарський мармур. До 1944 р. знаходився в квартирі сина скульптора Мар'яна Тировича у Львові. Нині місцезнаходження не відоме.
Бл. 1895 р. Гіпсові статуетки „Засмучена”, „Дві троянди” („З дзеркальцем”), „Спокій”, „Мадонна”.
1897-1898 рр. Разом з Йожевом Руною працював над оздобленням алегоричними фігурами будинку Парламенту в Будапешті.
1911 р. Фігури св. Яна Євангеліста та св. Юзефа із каррарського мармуру для Тернополя. Знищені під час Другої світової війни.
1912 р. Шістьдесят алегоричних та міфологічних фігур для парку та палацу нафтового промисловця та міністра Владисава Длугоша в Сярах біля Горлице (Польща)
Бл. 1925 р. Скульптури на ратуші в Ясло (Польща).
Бл. 1925 р. оздобив тимпани однієї із кам'яниць в Кросно (Польща).
1924-1925 рр. Спільно із Генриком Зарембою великий вівтар з сімома фігурами апостолів в костелі в Єдлічу (Польща ?)
1929 р. Пам'ятник Янові Кілінському в Стрию (Львівська обл.). Не зберігся.
У Львові:

1899-1900 рр. Участь в оздобленні Великого міського театру:

Скульптури Геніїв Драми, Слави, Музики на фасаді. Мідь. Виконані на Віденській фабриці А.М. Бешорнера. Атланти та каріатиди, що підтримують балкони другого поверху залу для глядачів. Чотири алегоричні фігури – Гордості, Материнства, Любові та Заздрості у Зеркальному залі театру. Скульптурна група „Богиня мистецтва та Геній молодості, що вінчають герб Львова” над сценою залу для глядачів. Алегоричні фігури Трагедії та Комедії над порталом входу до партеру.

Головний залізничний вокзал у Львові (арх. В. Садловський)

1902-1903 рр. Алегоричні фігури „Залізниці”, „Торгівлі” та чоловіча фігура на леві, що символізувала м. Львів, на фронтоні споруди. 1922-1923 рр. Рельєфи в дусі модерністичного емпіру „Чотири пори року”, „Львів”, „Світ”; чотири скульптурні групи з каменю, що були присвячені обороні Львова: „Побудка”, „Атака”, „Після битви”, „ Увінчання” на фасаді відбудованого після І світової війни вокзалу під керівництвом архітектора Г. Заремби. Під час реконструкції 1940-1950-х рр. були знищені.

Скульптурне оздоблення костелу св. Ельжбети. (арх. Т. Тальовський)

1908-1910 рр. На фасаді: Розп”яття з пристоячими Іоаном та Марією. Бл. 1913 р. Проект великого вівтаря. Не реалізований. Була виконна модель „Воскресіння” для нього. Бл. 1913. Фігура Богоматері. 1917 р. Вівтар св. Йосифа в інтер”єрі. Гіпс. 9х4 м. Не зберігся. Уламки вівтаря у фондах Львівської галереї мистецтв. 1925-1926 рр. Необароковий мармуровий амвон з головками ангелів та маленького Ісуса.. Спільно з Л. Репіховським.

Інші:

1900-1901 рр. Скульптура св. Флоріана на будинку Пожежної частини по вул. Підвальній, 6 (арх. В. Подгородецький, буд. І. Брунек)
1901 р. Необарочні оздоби на фасаді по вул. Зеленій, 6.(арх. В. Подгородецький).
1903 р. Алегоричні фігури „Живопис” та „Скульптура”, а також чотири рельєфи із символами професій, що пов”язані з промислами, на фасаді бувшого Промислового музею у Львові (тепер - один із корпусів Національного музею). Знищені в 1952 р.
1903 р. Скульптурне оздоблення вівтарів костелу Стрітення у Львові (чотири фігури ангелів з каменю) (вул. Винниченка, 30а). Не збереглися.
1903 р. Статуя Папи Римського Леона ХІІІ. До 1939 р. знаходився в костелі кларисок у Львові.
1905 р. Рельєф із зображенням папського легата П”єтро Відоні у вівтарі лівої нави костелу єзуїтів у Львові.
1906 р. Декор фасаду Товариства капланів на вул. Мурарській, 49 (тепер вул. Єфремова), в т. ч. фігура Богоматері (П. Війтович ?).
1909 р. Скульптури в нішах вікон другого поверху і на аттику будинку № 35 по Проспекту Свободи (П. Вітович ?) (арх. А. Шлеєен, 1909 р. – перебудова арх. Ф. Касслера).
1909 р. Шість алегоричних скульптур у верхній частині фасаду будинку №19 по вул. Дорошенка (арх. В. Підгородецький).
1909 р. Скульптури „Художній промисел” та „Мистецтво” над входом головного корпусу Художньо-промислової школи (арх. В. Садловський, А. Вайсс) по вул. Снопківській, 47.
1911 р. Скульптурний декор та фігури атлантів на будинку № 11 по вул. Саксаганського (арх. В. Підгородецький)
1912-1914 рр. Мармурові медальйони з головами домініканських святих, рельф „Серце Ісуса”, а також, спільно з костельним сницарем Даміаном Станкевичем, древ”яні неорококові сповідальні, амвон та оздоблення галереї фігурками ангелів в костелі домініканців у Львові. Збереглися.
1914-1916 рр. Два бічні вівтаря для костелу Богоматері Громнічої (Духовної семінарії). Гіпс. Версії фрагментів вівтаря св. Йосифа в костелі св. Ельжбети. Знищені в 1970-х рр.
Після 1920 р. Надгробок на могилі Ольги Шмелькес на Личаківському кладовищі у Львові. Спільно із Броніславом Віктором та Владиславом Гавлинським
Бл. 1921 р. Кентавр; Той, що бореться; Гермес; Бюст; Мистецтво.
1922 р. Спільно з архітектором Генриком Зарембою в дусі ампіру та бідермайеру декорував інтер”єр аптеки Стефана Штенцеля в будинку Йонаша Шпрехера на пл. Міцкевича, 8., де виконав позолочені фігури путті та орнаменти.
1923-1927 рр. Серія кам”яних міфологічних та жанрових фігур в парку вілли Генріка Заремби в Брюховичах біля Львова (Петро Війтович ?).
1927 р. Портрет Освальда Бальцера. Медальйон, гіпс. Львівська галерея мистецтв.
1928 р. Пам”ятник архієпископу Білчевському. Мармур. Римо-католицький кафедральний собор.
1930-1931 рр. Брікнер Александр. Медальйон, бронза. Львівська галерея мистецтв.
1930 р. Великий кам”яний Золотий Лев для свята міста 7 вересня. Спільно із Зигмунтом Курчинським
1931 р. Бесядецький Францішек. Медальйон, гіпс. Львівська галерея мистецтв.
Автор:

Галина Глембоцька з lvivcenter.org