Обіцяний репортик

[haidamac]

Давно планований ПВД (похід вихідного дня)... Зовсім недалечко від дому. Всього якихось 30 км. Ніколи раніше не був, лише проводжав поглядом з вікна авто або маршрутки... Чому так? Чому мандрую Карпатами, Кримом і практично не бачу того дива, яке є тут, під боком? Певно так влаштована людина. Своє, близьке, та, встигнеться коли-небудь. Добре, що встиглося хоча б зараз. Мошногір'я - цікавий хребтик, що врізається тонким але довгим клином в рівну як скатертина долину річок Ірдинь та Вільшанка...

річка Вільшанка в Мошнах

Навіть дивно, звідки тут такі кручі. Хоча, дивлячись на мапу, навіть смішно, найвища вершина цього хребта трохи більше за 200 м над рівнем моря (вся навколишня місцевість - метрів 80)... Це по мапі. Насправді - підхожу до підйому - здається, що піднятися просто нереально. Крутизна схилів чомусь нагадує нещодавно відвіданий карпатський хребет Кам'янки. Хіба що той на порядок вищий, а тут під ногами не цекоти, а пісок... Зважуюсь таки штурмувати в лоб, хапаюся за стовбури та коріння дерев, які невідомо як чіпляються за цей нетривкий грунт, зариваюся в м'який пісок, поволі сповзаючи вниз... Таки виліз. Диво, позначена на генштабівській кілометрівці дорога з твердим покриттям на хребті таки є. Навіщо вона тут, до того ж така вузенька, на які не розминеться два авто? Хіба що то теренкур розміщених внизу санаторіїв. Моя мета - позначений на генштабівських мапах (і навіть підписаний там) пам'ятник Софії. Власне до нього і веде ця асфальтована доріжка, біля нього і закінчується.

Пам'ятник Софії

Відверто - пам'ятник розчарував - звичайний цегляний тур. Хтось повідбивав викладений з цеглин-таки надпис (по уламках важко читається - "гора Софії, 18??"...). З вершини тура стирчить якась арматура, можливо, там стояла якась скульптура. Та мене вже не дочекалася... Гілля навколишніх дерев уквітчане різнобарвними стрічками кольорів недавньої передвиборної агітації. Чи тут справді хтось проводив мітинги, чи народ просто відмічав так своє перебування тут, використовуючи, так би мовлячи, підручний матеріал. Валю далі старою зарослою грунтівкою, шкода, що хребет повністю заліснений. Десь там, з протилежного боку - Ірдинські болота, що у прадавні часи давали прихосток нашим предкам від завойовників. З іншого боку, певно, можна було б побачити Канівські гори, та зруйновану козацьку столицю Трахтимирів... Не розгледиш за широкою кроною зелені... Далі нічого цікавого, треба валити вниз... З такої кручі чомусь страшнувато... Знаходжу відгалуження старої геть зарослої грунтівки, яка полого, зариваючись у глибокий яр, веде вниз. Йду нею... Неймовірно гарно. Яр подекуди нагадує каньон, стіни його майже вертикальні, дорога петляє вузькою ущелиною... Але краще би я котився стрімким схилом... Валю через високу (по пояс) траву і бачу, як мій кожен рух піднімає у повітря хмари кровоненажерливих тварюк... Я таких ще в житті не бачив. Розумію тепер мандрівників у тайзі... На дворі спека, а я боюся скинути полар. Поодинокі спроби зупинитися і зафоткати цікавий пейзаж одразу ж зривають десятки жал, які синхронно впиваються у шкіру рук, голови, обличчя, ніг і т.д. Вихід один - тікати, біжу, широко розмахуючи руками, і відчуваю як долоні при кожному русі відкидають від себе щось велике, масивне. Справді, я ніколи раніше не бачив таких великих комарів... Нарешті рівнина, сонце. Комари щезли. Зупиняюся перевести подих. Змиваю з обличчя кров... Попереду була ще одна цікавинка - за Вільшанкою на рівнині - с.Мошни, Преображенська церква. Але тут вже нічого писати. </ br> Можна просто дивитися фото </ br> Більше інфи на сайті queen_wolf Пам'ятки України